*В співавторстві з Ольгою Степовою, юристом ЮК “GLOBAL LAW”
Нові законодавчі вимоги щодо рівня середньої заробітної плати для тих, хто реалізує алкоголь в закладах, мали на меті детінізацію ринку. Проте на практиці вони перетворилися на справжній квест для кадровиків та бухгалтерів.
Особливо гостро це відчули сумлінні роботодавці, які тримають у штаті сумісників або мають значну плинність кадрів. Чому формула «середньої зарплати» в Законі № 3817-IX далека від реальності — розберемося в деталях.
Із внесенням змін до частини тринадцятої статті 42 Закону України від 18.06.2024 № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» (далі – Закон № 3817) щодо вимоги про розмір середньої щомісячної заробітної плати, нарахованої суб’єктом господарювання, який отримав ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, багато ліцензіатів, особливо ті, які належно ведуть кадровий облік, а особливо ті, що мають у штаті сумісників, стикнулися з проблемами щодо розрахунку цієї «середньої місячної заробітної плати».
В абзаці третьому частини 13 статті 42 Закону № 3817 передбачено, що «розрахунок розміру середньої щомісячної заробітної плати, нарахованої суб’єктом господарювання, здійснюється відповідно до даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, шляхом ділення сумарно нарахованої заробітної плати, оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів платника податків, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, на кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітну плату (крім осіб, яким у звітному періоді нараховано грошове забезпечення)».
Проблема полягає саме в тому, що згідно наведеного вище формулювання у розрахунок включаються усі працівники, яким у звідному місяці було здійснене нарахування, незалежно від того скільки часу ці працівники фактично відпрацювали у звітному місяці.
Тобто навіть якщо працівник пропрацював на підприємстві один день, він рахується як одна застрахована особа, на яку сума нарахувань має складати не менше визначеного законом мінімуму (не менше 2 (1,5) розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.)
Є безліч причин, з яких працівник може пропрацювати не повний місяць (менше норми тривалості робочого часу): працівник прийнятий на роботу або звільнений з роботи в середині місяця, працівник перебував у відпустці без збереження заробітної плати, працівник прийнятий на умовах неповного робочого часу (за сумісництвом) тощо.
Деякі з цих обставин роботодавець апріорі не може спрогнозувати завчасно. А прийом працівників на роботу на неповний робочий час (0,5 окладу) в умовах тотального дефіциту робочої сили інколи є єдино можливим варіантом закриття вакансії.
Але, на жаль, Закон № 3817 ці кадрові нюанси не враховує.
Також ДПС у своїх численних листах наголошує, що Законом № 3817 не визначено особливостей розрахунку розміру середньої місячної заробітної плати окремим працівникам, які, зокрема перебували у відпустці без збереження заробітної плати, працювали за сумісництвом чи на умовах неповного робочого дня. При визначенні розміру середньої щомісячної заробітної плати застосовується застосовуються показники, які відображені у Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок), заповнені відповідно до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (далі – Порядок), затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.01.2015 за № 111/26556 (зі змінами), а саме:
- сума нарахованої заробітної плати – рядок 1.1 розділу І Розрахунку;
- сума оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів платника податків – рядок 1.3 розділу І Розрахунку;
- сума допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України – рядок 1.4 розділу І Розрахунку;
- кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітну плату (крім осіб, яким у звітному періоді нараховано грошове забезпечення) – рядок 103 Розрахунку.
Тому працівники, які перебували у відпустці без збереження заробітної плати, працювали за сумісництвом чи на умовах неповного робочого часу враховуються у загальному розрахунку середньої заробітної плати на загальних підставах.
За таких умов роботодавець-ліцензіат вимушений штучно «коригувати» фонд заробітної плати шляхом нарахування додаткових премій (доплат) окремим працівникам (зазвичай керівникам) для доведення рівня середньої заробітної плати до законодавчої вимоги.
Чи не було би доцільніше та логічніше для розрахунку середньої заробітної плати для застосувати положення Інструкції зі статистики заробітної плати, що затверджена Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5. Пункт 4.1.2 вказаної Інструкції передбачає розрахунок середньої заробітної плати шляхом ділення суми нарахованого фонду оплати праці найманих працівників (штатних та позаштатних) на середню кількість працівників в еквіваленті повної зайнятості за відповідний період.
Саме цей чарівний еквівалент повної зайнятості дозволяє, для прикладу, рахувати двох працівників, які працюють кожний на 0,5 окладу, не як двох застрахований осіб, а як одного працівника. Або ж у ситуації, коли, для прикладу, на одній штатній посаді попередній працівник звільнився 15-го числа, а новий працівник був прийнятий 16-го числа, то вони теж будуть рахуватися як один працівник, а не як дві застраховані особи.
Такий підхід дозволить відображати реальну середню заробітну плату на одного працівника і, можливо, більше мотивуватиме роботодавців-ліцензіатів до офіційного працевлаштування найманих працівників, а не навпаки до ухилення від нього.
Звичайно, такий підхід ускладнить роботу податкової, оскільки, для прикладу, для перевірки сумісників та прийому/звільнення протягом місяця, необхідно буде використовувати додатково дані додатків до об’єднаної звітності з ПДФО, ВЗ та ЄВС, які відображають конкретні кадрові зміни.
